Свято Перемоги

Про 9 травня не хочеться говорити банальностей. Їх і так вистачає на просторах інтернету. Про 9 травня не хочеться говорити заїжджених фраз - їх доволі звучить з трибун великих та малих політиків. Про 9 травня не хочеться говорити пафосно. Пафосу більш ніж достатньо на сторінках шкільних підручників. Хочеться сказати просто. Але для такої простоти, як не дивно іноді бракує слів... Тому розкажу історію. Історію про невеличке селище, в якому 9 травня відбувся урочистий мітинг, присвячений річниці великої Перемоги.

Зранку було сонячно, а в повітрі струмував загадковий аромат бузку. Бузок і тюльпани - одвічні супутники травневих свят: саме їх кладуть на могили невідомих солдатів, саме їх дарують ветеранам. Бузок і тюльпани поніс до пам’ятника невідомому солдату в той день невеликий гурт школярів, поруч крокували вчителі. Ви були колись на подібному мітингу? Звучить гімн, виступають з трибуни почесні гості, далі - школярі тремтячими голосами розказують кілька зворушливих віршів, бабусі утирають сльози, хвилина мовчання. А далі - кілька пісень, дарування квітів, паломництво з фотоапаратами до пам’ятнику. На такому мітингу, як правило, присутні, кілька ветеранів. Їх лишилось зовсім небагато. Вони посміхаються дітям, героїчно витримують мітинг під сонцем, кладуть квіти до пам’ятника і знов на цілий рік зникають з нашого життя.

Цього року все було традиційно - пісні, квіти, промови. Не було тільки однієї складової свята. Ми навіть не відразу це помітили. Учні здивовано блукали очима, роздивляючись людей, а потім переводили запитливі погляди на вчителів. Не було головних винуватців свята - ветеранів. Вони не спізнились, не заблукали, не захворіли. Людей того покоління не могли спинити такі дріб’язкові проблеми. Вони не прийшли, бо більш серйозна перешкода стала між ними і цією весною. Перешкода безкомпромісна і нездоланна, як закон життя. Та перешкода, яка щороку забирає десятки свідків тієї війни. Стало сумно від цих думок.

Співали і танцювали сестри Вахненко - Інна та Світлана, привертав увагу високий хлопець у військовій формі - Братславський Антон, що грав роль солдата, приємно здивувала авторською поезією Борхаленко Яна (чи Аня - я їх не розбираю), однак сум залишався. Невже з них нікого не лишилось? Невже цей травень стане першим, який ми зустрінемо без ветеранів. Ні, не стане. Цього року на святі була присутня людина, яка подарувала нам синь нашого неба і золото пшениці. Його ім’я - Василь... Усміхнений літній дідусь, який спокійно фотографувався з купами дітей, дякував за квіти і слова легким порухом голови і дивився задумливим поглядом десь далеко-далеко. У його особі ми подякували всім його друзям і товаришам, солдатам та медсестрам, партизанам та пілотам, морякам та танкістам. Цього року нам було кому говорити слова вдячності. Однак не за горами вже ті роки, коли дякувати ми зможемо тільки пам’ятникам - мовчазним свідкам тих літ. Не за горами... А ви впізнали, про яке селище розповідь?

Женя Хохлова

Дата: 2-09-2015, 16:43 | Категорії: Новини селища